Яким повинен бути сучасний учитель
Учитель на сучасному етапі розвитку суспільства — це особа, обдарована природними задатками творити учня. Учня, овіяного демократичними принципами, що знає етичні закони розвитку суспільства, вміє підпорядкувати себе справі, бачить свої помилки і прагне їх виправити, охочого багато знати, вміти і бути улюбленцем людей. А для цього й потрібно прагнути бути, а не здаватися, вчителем сучасного суспільства, суспільства, що поступово виповзає з руїн жорстокості в тонкий світ розуміння необхідності знань як основи культури кожного, хто живе на Землі.
Бути хорошим учителем – це дар, так само як і дар бути хорошою людиною. Але дар потрібно розвивати.
Звернімося до розуміння ролі вчителя в сучасному світі. Сучасний світ перейшов на новий ступінь свого розвитку. Найхарактернішими рисами в його перебудові стали інтеграційні процеси, які торкнулися практично всіх сфер у всіх країнах. Розв’язання глобальних проблем людства – демографічної й екологічної – можливе лише спільними зусиллями. Тому сьогодні зміцнення кожної держави неможливе без урахування нових тенденцій у розвитку та організації світової спільноти.
Сучасний учитель – це людина, яка розуміє геополітичні проблеми, має уявлення про розвиток суспільства, володіє високими професійно-педагогічними навичками та вміннями у формуванні знань зі свого предмета.
Хороший учитель зобов’язаний бути на вістрі розуміння психолого-педагогічних особливостей учнів, їхнього складу мислення, їхніх інтересів і знань, які вони здобувають поза ліцеєм.
Сучасний учитель-вихователь повинен володіти тріадою знань, сформованою впродовж історії людства. Це наукові знання, розуміння суті та особливостей релігійних знань, езотеричні знання, які все частіше й частіше підтверджує сучасна наука. Неможливо формувати культуру учня засобами свого предмета, не відчуваючи філософської основи життя, не прагнучи об’єднати триєдиний шлях пізнання світу, зрозуміти для себе суть навколишньої дійсності. Тому вимоги до вчительської праці сьогодні змінилися. Викладач має бути не тільки джерелом різноманітних знань, а й тлумачем, роз’яснювачем тієї інформації, тих первинних знань, які має учень.
Які особливості мають сучасні учні? Чим вони відрізняються від попереднього покоління? Перше, що мимоволі спадає на думку під час відповіді на це запитання, – це їхнє інформаційне поле – численні джерела інформації і їх різновиди.
Але не це головне. Головним є зниження енергетичної основи молодого покоління Практика роботи із учнями дає підстави стверджувати, що стан їхнього здоров’я не сприяє втриманню ними навантажень, на які розраховане навчання. Програма начебто не така складна, а сил у учнів не вистачає.
Наступна особливість наших вихованців полягає в тому, що вони зростають у світі дуже спресованої інформації, в світі музичних звуків і світлових: відчуттів. Вони практичніші. Сучасний світ накладає відбиток на всіх учителів та учнів, на батьків учнів. Перебіг часу і його щільність настільки зросли, що людина мусить мати нові якості, які дають змог жити в цьому дійсно швидкоплинному житті.
Ким же має бути вчитель на сучасному етап розвитку суспільства? Якими загальнолюдськими і професійними якостями він повинен володіти? І як же розвиватися тому навчальному закладу, в якому здійснюється цей тонкий процес формування особистості учня? З чого починати або на що звернути основну увагу, а що втратити і забути?
Передусім учитель — це найталановитіша людина в усіх відношеннях: умінні стати духовно близьким учневі, нездоланному прагненні розвинути учня своїми знаннями з предмета, неординарністю мислення, глибинним прагненням відчути красу і зрозуміти суть життя. А це означає, ще вчитель уміє прощати і виправляти життєві помилки учнів. Вчитель повинен бути розумним і тонко розуміти того, кого виховує. Вчитель повинен уміти чекати, терпіти і поступатися учневі, якщо це необхідно. Вчитель повинен бути чесним і порядним. На жаль, серед учителів чимало егоїстів. Вони бачать не учня на уроці, а себе. Вони хочуть досягти успіху негайно. Часто ціною приниження й підкорення учня.
Виникає запитання: а де ж при цьому глибокі знання свого предмета? Безумовно, це найголовніше. Учитель має знати свою навчальну дисципліну на такому рівні, який дозволяє йому імпровізувати, варіювати дозами інформації, володіти відчуттям циклу: навчання – формування знань – закріплення знань – відпрацювання знань – контроль знань. І з все це на рівні творчості, на рівні вмілого поєднання узагальнених і наочних знань, на рівні тонкого переходу від репродукування отриманих знань до творчого їх осмислення.
Учитель – це передусім, організатор людського спілкування засобами свого предмета. Не має значення, чи добре учень знає предмет даного вчителя. Набагато важливіше, чи склалися між учителем і учнем такі взаємини, які дозволяють учневі вважати викладача Вчителем. Учителем, якому можна вірити. Вчителем, перед яким можна не соромитися своїх промахів. Вчителем, якого хочеться торкнутися всіма фібрами своєї душі. Чи багато вчителів беруть на себе таку відповідальність – стати Вчителем життя? Гадаю, ні. Це дуже нелегкий тягар. Легше відчитати предмет, насварити учня, залишити за собою перше й останнє слово.
Як же створити таку атмосферу, в якій учитель міг себе так реалізувати? Рецепт тільки один – учитель і учень мають бути постійно зайняті справою. На уроці. Після уроків. Тільки спільна праця допомагає дійти одне до одного. А це й урок, і підготовка конференцій, і випуск стіннівок, і творчі вечори, і романтичні роздуми про буття.
Тільки задуми вчителя, складені за пропозиціями учнів і розвинені в спільній творчості, можуть допомогти зрозуміти одне одного. А якщо цього немає? Тоді немає Учня для вчителя, немає і Вчителя для учня.
Учитель, хоча він людина творча, котра захоплюється й відходить від реального буденного життя, все ж повинен мати сім’ю! Він мусить навчитися не піддаватися цілковито красі творчого натхнення, ілюзіям високого ямбу «я все життя віддаю дітям»,а жити складнішим життям – для себе, своєї сім’ї та для своїх вихованців. Не рватися на все, що можеш і вмієш, не ущільнювати час, а жити й задоволеннями людського буття. Не прагнути бути у всьому правильним, а, як і всі інші, допускати вільність у людському спілкуванні. Не можна бути й циніком в житті. Це осоружно. Це слабкість духу. Це панцир, який, якщо його не скинути, проросте всередину тебе. Не можна бути злим і злопам’ятним. Це принижує твоє буття, позбавляє істинного щастя відчувати свою благородність.
Не можна бути скупим та обачливим. Це дріб’язковість, яка до тебе й повернеться. Потрібно вміти радіти з успіхів інших так само, як і зі своїх, з яких ти не встигаєш радіти сам. Треба не боятися бути відкритим для учнів і постійно підтримувати в собі, скільки б років тобі не стукнуло, цю відвертість. Адже діти такі самі, як і ти. Тільки ти трохи старший.
Учителю, лови в собі ті миті, коли ти захоплюєшся дитячою хитрістю, безпосередністю, усмішкою або їхнім незадоволенням. Люби ці щирі прояви дітей!
Прагни не допускати того, щоб побачити в очах дитини відчай, біль від несправедливості, горе від того, що її не розуміють.
Навчися прощати і відступати. Умій вибачитись, якщо був несправедливий до дитини. Не ставай дитині суддею. Тобі на це ніхто права не давав!
Навчися чекати дружнього ставлення дітей, або хоча б розуміння ними твоєї життєвої позиції. Лови такі короткі миті щастя . Живи і давай жити дітям!