Яким має бути інтерактивний урок
Упровадження інтерактивних технологій у навчальний процес – це вимога часу. Більшість викладачів ліцею використовують у своїй діяльності такі інтерактивні вправи, як робота в малих групах, робота в парах, «Мікрофон», «Змійка» тощо, які потребують певних змін в організації навчання. Пропоную відгук одного з викладачів про проведення інтерактивного уроку: «Коли меблі в аудиторії вперше були розставлені по-новому, учні не могли заспокоїтися 10—12 хвилин уроку: не могли знайти для себе бажаного місця. Добре, що була велика перерва. Вона і пішла на адаптацію до нових умов».
Ось такий цікавий факт. Що ж викликало в учнів таку реакцію?
Спробуймо пояснити цей феномен, звернувшись до поняття «зона психологічного комфорту». Вона полягає в тому, що учні за період навчання пристосовуються, звикають до традиційних методів навчання, до обстановки в аудиторії, що не змінюється з року в рік, до постійних форм і способів своєї діяльності й діяльності вчителя. Вони знають «правила гри», всі «закони» звичайного навчального заняття, в якому все зрозуміло і передбачено і немає місця для чогось невідомого. Кожен учень таким чином створює собі в цій моделі навчального простору певну «зону комфорту», де відчуває себе у відносній безпеці. Вихід за рамки цієї зони породжує спочатку стан непевності, тривоги, відчуття дискомфорту, бажання повернутися до звичного. Це вимагає від учителя певних дій, спрямованих на адаптацію учнів до ситуації, що змінилася. Після їх адаптації до нових умов діяльності рамки їхньої «зони комфорту» розширюються й учні відчувають себе знов у психологічній безпеці й затишку.
Нова форма розташування меблів в аудиторії змінила звичні уявлення учнів про порядок, позбавила можливості використання звичних схем діяльності й створила ситуацію невідомого, змусивши адаптуватися до нових умов. Це й викликало описану вище реакцію учнів.
Застосування викладачем інтерактивних технологій навчання також змінює звичну для учня ситуацію навчання, характер його діяльності, ставить його в іншу позицію: учень перестає бути «пасивною посудиною», в яку «вливають чергову порцію знань», а стає активним учасником навчання.
Зміни в діяльності на заняттях, викликані застосуванням інтерактивних технологій, потребують від учня «просування в невідомому просторі»: в його життєвому досвіді не представлені ані нові правила діяльності, ані алгоритми дій, ані новий статус у новій ситуації. Раніше він цілковито підкорявся педагогу, а тепер від нього чекають проявів активності, висловлювання своїх думок, ідей, сумнівів, розв’язання навчальних завдань і проблем, що часто не мають єдиної правильної відповіді. Правила взаємодії з учителем і одногрупниками підлягають перегляду, так само як норми самооцінки, способи аналізу власної діяльності та її результатів. Усе це учню ще треба відкрити, визначити і побудувати.
Щоб процес адаптації до нових технологій розпочався і пройшов успішно, учню необхідно вийти за ті межі «зони комфорту», що були раніше, розширити її, відчути себе у безпеці в новій ситуації. Подолання страхів, невпевненості перед новою ситуацією, розуміння і прийняття учнем нових вимог у свою чергу впливатиме на ефективність його навчальної діяльності.
У діяльності будь-якої групи під час навчання можна виділити два аспекти (діловий і соціально-психологічний), які тісно пов’язані і здійснюють вплив на навчальний процес.
Діловий аспект навчання містить:
- опрацювання учнями змісту навчального матеріалу;
- виконання ними різноманітних навчальних завдань;
- отримання й запам’ятовування інформації.
Цей аспект, так би мовити, лежить «на поверхні», його можна легко спостерігати і ним керувати. Тому у своїй діяльності педагог найчастіше й орієнтується на нього: вивчено учнем навчальний матеріал чи ні, чи виконано завдання, чи дисципліновано поводиться учень тощо. Якщо вчитель враховуватиме у своїй діяльності тільки цей аспект, це загрожує перерости у вимогу досягнення учнем навчального результату «за будь-яких умов і будь-якою ціною».
У зв’язку з цим, треба враховувати соціально-психологічний аспектнавчання, що включає:
- бажання й страхи учнів і вчителя;
- почуття і переживання;
- симпатії та антипатії;
- атмосферу довіри чи недовіри;
- відчуття безпеки.
Звертаючись до власного досвіду викладання, ви напевно знайдете приклади, коли треба було витратити чимало зусиль, щоб заспокоїти учнів після програного футбольного матчу на уроці фізкультури або щоб добитись активності від учня, який займав пасивну позицію, побоюючись неправильної відповіді та її негативної оцінки. Можна продовжити перелік таких прикладів, згадавши, як покращення власного настрою чи самопочуття або благотворна робоча атмосфера в групі дозволяли плідно провести урок.
Отже, ефективність діяльності на діловому рівні залежить насамперед від благополуччя в соціально-психологічному аспекті.
Учень буде активним, якщо його не лякає атмосфера заняття, що складається з різних аспектів його власної діяльності й діяльності вчителя. Учень активний, якщо на занятті відсутня критика його особистості з боку вчителя або одногрупників, а зауваження мають конструктивний характер і стосуються насамперед результатів його діяльності. Він відчуває себе в безпеці, якщо будь-який його внесок у навчальний процес цінується. Тільки за відсутності страху перед тим новим, що пропонує педагог, учень дозволить собі експериментував з моделями поведінки, знаходячи оптимальний результат своєї поведінки, визначаючи свою роль у спільній роботі, обираючи і формуючи свою позицію, свою точку зору, «конструюючи» свої знання.
Отже, для досягнення балансу між діловим і соціально-психологічним аспектами навчальної діяльності необхідно створити атмосферу комфорту і безпеки. Тільки сприятлива психологічна атмосфера, на наш погляд, поступово дозволить учням адаптуватися до нової для них ситуації, створеної застосуванням інтерактивних технологій.
Реалізація інтерактивного навчання потребує від учителя створення певних умов, що надають інші можливості для організації навчального процесу. До таких відносять:
- багатосторонній тип комунікації, що відтворюється в навчальному процесі;
- сприятлива, позитивна психологічна атмосфера в групі під час уроку;
- норми спільної праці, вироблені вчителем разом з учнями; спеціальне розташування меблів;
- обладнання навчальної аудитори й різноманітні матеріали, які педагог і учні можуть використовувати під час занять;
- чітке дотримання технології уроку та організації пізнавальної діяльності учня.
Інтерактивне навчання потребує багатостороннього типу комунікації, коли комунікаційні зв’язки виникають не тільки між учителем і учнями, а й між усіма учнями, а педагог стає рівноправним учасником навчальної діяльності.
У процесі такої комунікації в учнів з’являється можливість поділитися своїми думками і почуттями в межах певної теми, розповісти про свої висновки, вислухати думки не тільки вчителя, а й одногрупників. Застосування багатосторонньої комунікації дозволяє включати у процес навчання всіх учнів групи. На цьому моменті наполягає, наприклад, відома дослідниця Дж. Шерман: «Учням треба частіше давати можливість взаємодіяти один з одним, із досвідченішими людьми, включаючи педагога».
Психологи також наголошують на важливості взаємодії учнів один з одним, оскільки консультування, проведене самими учнями, або взаємонавчання є одним з найефективніших способів засвоєння знань.
Процес взаємодії між учнями на основі багатосторонньої комунікації можливий, з одного боку, за умов опанування ними навичок міжособистісного спілкування (вміння слухати себе й інших, відтворювати почуте, пояснювати, ставити запитання тощо), з іншого боку — за умов зміни вчителем основ, на яких будується така взаємодія. Мова в даному випадку йде про застосування принципів кооперативності, кооперативного навчання. Суть кооперації в навчанні можна стисло відобразити однією фразою: «Я виграю в тому разі, якщо виграєш ти».
Для успішного перебігу такого навчального процесу необхідною є також ситуація відкритого зіткнення власних сумнівів і протиріч із сумнівами і протиріччями інших. Важливо, щоб розв’язання протиріч було засновано на паритетному діалозі між учнями і вчителем, між самим учнями з урахуванням їхніх інтересів, думок, поглядів і позицій.
Те, що традиційно вважалося помилками в розумовій діяльності учнів, у такій моделі навчання слід сприймати як процес просування до знань, як проблему на даному етапі навчання. Це сприяє виникненню в учнів бажання навчатись і спільно з учителем розв’язувати проблеми, що виникли.
